Колись моя маленька донечка сказала, що, як виросте, хоче стати лікарем. Ми гуртом зібралися навколо неї, намагаючись «із насінинки проростити колос.»… Пропонували різне: лікар-педіатр, терапевт, реабілітолог…
Вона підняла на нас свої оченята, обвела усіх поглядом, витримала паузу і сказала, що  хоче бути таким лікарем, який лікує словом.
Ми посміхнулись, переглянулись і замислились. Дитячі вуста проговорили істину.

 Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!

Т.Шевченко

Від народження маленьку людину називають немовлям. Кожного дня матуся, беручи на руки, щебече, промовляє слова, енергетично наповнюючи дитя любов’ю, наче поливає квіточку цілющою водою. А ввечері співає, з’ єднуючи небо і землю невидимими словесними ниточками, огортаючи дитя теплотою і м’якістю, бо над ним воркують гулі-люлі, коточок приходить колисати колиску, а мерехтливі зорі опускаються дитині під вії.

Кожен день Слово наповнює дитину, проростаючи у ній рухами, емоціями, почуттями.

І от із немовляти виростає маленький чомусик, який із допомогою дорослих йде Всесвітом, пізнаючи «добро і зло», «низьке та високе», гріх та молитву, істину.

Саме через Слово йде розвиток, моделювання майбутнього, створення реальності.

Діти стають дорослими, але словесний мамин супровід не припиняється ніколи.

Мама творить молитву і, як у дитинстві, огортає своє дитя невидимим омофором, щитом, який відкидає стріли, який береже від виснаження, дощу, спраги, який створює високі вібраційні хвилі, даючи людині можливість не впасти.

І уже доросла людина стоїть перед вибором: яке слово обрати?

Досліджень щодо словесного енергонаповнення є багато. Ми неодноразово чули про високі та низькі вібрації. Неодноразово відчували втрату енергії, коли поспілувалися із недобрими людьми, коли почули в свою адресу слова знецінення, неповаги. І настільки окриленою буде людина, коли спілкування було приємним, щирим.

У наш час слово має архіважливе значення. Ми усі травмовані війною. Інформацію сприймаємо гостро, критично, боляче. І кожному з нас варто зрозуміти, що, вступаючи у комунікаційний простір, треба обирати опцію «слово лікує».

 «Словесна сіль» на відкритій рані роз’ятрює рану  ще більше. Можливо, пафосно звучатиме, але великими літерами хочу написати слова Ліни Костенко:

    І якби на те моя воля,

Написала б я скрізь курсивами:

• Так багато на світі горя,

Люди, будьте взаємно красивими!

Філологиня Валентина Лаврінчук