Як ми уявляємо собі “адаптацію в еміграції”? Що значить успішно адаптуватися?
Перш за все, хочу підкреслити, що “адаптуватися” – не дорівнює “змиритися”,
“звикнути” або “перетерпіти”. Адаптація – це психофізіологічні зміни живого організму які дозволяють йому краще вижити в тих умовах, в яких він знаходиться (зміна клімату, війна, переміщення).
Життя передбачає безперервну адаптацію. Із самого народження ми адаптуємося до тих умов, в яких опиняємося, до культурних і соціальних норм, до законів і ритмів. І навіть в житті без надмірних потрясінь приходять вікові кризи й вимагають змінювати “налаштування”, шукати нові сенси.
Адаптація – це певна еволюція. Наш вид Homo Sapiens вижив і еволюціонував завдяки гнучкості щодо змін і завдяки своїй здатності адаптуватися до абсолютно різних апокаліптичних обставин. Тож, успішна адаптація – це ще й одна з основних еволюційних задач.
Вимушена еміграція
У вимушеній еміграції, найважчим психологічним фактором є саме вимушеність. Наша психіка максимально любить стабільність. І та швидкість, з якою ухвалюються рішення про негайний від’їзд у зв’язку із прямою загрозою для життя – є колосальним фактором стресу сама по собі.
+ Невідомість
Тікаючи від війни, ми не маємо часу налаштуватися на нову країну, зібрати інформацію,
підготуватися логістично і фінансово. Вимушена еміграція відрізняється від запланованої тим, що людина спочатку діє, а потім озирається, де вона, і як тут жити. Відсутність чітких відповідей народжує багато тривоги і напруги, а їх пошук потребує багато внутрішнього ресурсу і часу.
+ Горювання за раптовою втратою попереднього життя, за середовищем з яким не мав наміру і часу попрощатися.
Етапи адаптації в еміграції
Знання про ці етапи можуть допомогти краще зрозуміти власні емоції і стани в новій країні.
Малюнок еміграційної адаптації в кожного свій і далеко не завжди він починається з
“туристичного періоду”. Але загалом, для успішної адаптації, рано чи пізно, наша психіка має пройти крізь всі ці етапи.
Процес адаптації проходить із різною швидкістю – від 2 до 7 років, і більше.
Проте, не всі мігранти досягають стадії інтеграції, в залежності від індивідуальних обставин. Іноді люди застрягають на певному етапі на 10 років і більше (наприклад, на етапі депресії, кризи ідентичності, чи на етапі культурного шоку) і тоді мова йде про розлад адаптації. Це реакція на важкий і не асимільований стрес в наслідок травматичної події, так званий посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який вимагає психотерапевтичної корекції та часто медикаментозного супроводу.
Взагалі, по життю, ми маємо нас є зовнішні та внутрішні опори. До зовнішніх можна віднести:
Емігруючи, ми втрачаємо більшість з цих опор. І тоді настає час спиратися на внутрішні, до яких належать:
Але що, якщо внутрішні опори виявляться слабкими? Тоді відчуття опорності й віри в себе зникають, а психіка починає бити в набат і захищатися.
Давайте поглянемо як саме відбувається психологічний захист в умовах невизначеності:
Найрозповсюдженіша причина адаптаційної кризи як в еміграціїї так і в обставинах життєвих змін – слабка внутрішня опора.
Як у вимушеній так і в запланованій еміграції, перше що треба зробити – перестати тиснути на себе і ставити за мету адаптуватися за 3-5-6 місяців.
Слід пам’ятати, що це ПРОЦЕС який має свої ЕТАПИ.
Як підтримати себе? Практичні кроки
Дати собі право не знати, право бути втомленим, сумним, бути непродуктивним.
Дати собі час бути повільним, спостерігати, відгорювати минуле, почати помічати те, що є.
Потурбуватися про базові речі: про тіло, терморежим, сон, харчування, про приймання вітамінів.
Відчути себе немовлям в новій країні та нормалізувати цей процес дорослішання, з любов’ю до себе.
Створювати та підтримувати рутину: чим більше змін і невизначеності, тим більше має бути стабільності. Психіка потребує стабілізації після турбулентності та завжди шукає на що можна спертися. Відновлюйте старі хобі, створюйте нові доступні щоденні ритуали, знаходьте “свої” місця. Творче пристосування: знаходити сенси в тому що відбувається (травматичне зростання).
Знаходити або створювати свою спільноту: це дає змогу реалізувати потребу
в приналежності до чогось більшого, знайомого, безпечного. Створює можливості
для обміну та підтримки.
Вивчати місцеву мову: підсилює відчуття приналежності та безпеки.
Розширює можливості та підвищує самооцінку.
Помічати свої стани та почуття: бути в контакті із собою і не знецінювати симптоми (щось в мене довго немає сил, щось я часто сумую, з’явилася надмірна дратівливість, хворіти став частіше).
Звертатися по допомогу: вчасна турбота про свій психо-емоційний та фізичний стан зберігає життєвий ресурс, час та значно підвищує шанси на успішну адаптацію до нових умов.
Завести щоденник успіху: записувати і підмічати що ви ВЖЕ робите. Святкувати те, що вдалося.
Давайте пам’ятати пор те, що еміграція є складним процесом, який включає в себе значну психічну трансформацію на когнітивному та емоційному рівнях. Не варто знецінювати процес адаптації, втому та фрустрацію, адже це колосальна робота психіки – сканування нового простору і пристосування до нових реалій
Взагалі, ми будуємо відносини однаково. Чи то з людиною, чи з країною.
Спочатку – ми наділяємо суперякостями і очікуваннями, потім бачимо що щось
не співпадає , ми дратуємося, розчаровуємося, потім – або розходимося або
приймаємо.
Адаптуватися в еміграції – НЕ дорівнює відмовитися від попереднього
дому, від батьківщини. Це значить приєднати і розширити свій досвід,
усвідомити і почати зрощувати нову частинку себе.
Дякую за ваш час. Якщо у вас з’явилися запитання або бажання дослідити свої почуття, тривоги і страхи в еміграції, та краще адаптуватися в новій країні, я буду щаслива підтримати вас і розділити з вами цю подорож. Подорож до нового (нової) себе.
З любов’ю та турботою, психолог
Анна Гольдін
Додаткова інформація і реєстрація:
Залишіть вашу електронну пошту
і ми скоро зв’яжемося з вами