Олександра Шведова, біженека з України 8 березня, три роки тому, покинула батьківщину.

«Я пам’ятаю день, коли ми покинули Україну три роки тому. Ми перетнули Румунію, де нам, жінкам, роздали квіти. Ми спочатку не розуміли, що відбувається. Коли ми це дізналися що зараз 8 березня, ми здивувалися, тому що думали, що лютий, коли почалася війна, ще не закінчено», – розповідає Олександра Шведова.

«Це 8 березня я ніколи не забуду», – додає вона.
 Олександра 40-річна мати двох дітей. Її родина з Чернівців, що на заході України, знайшов притулок у Словенії. Досі вона не розуміє, чому почалася війна, яка заставила їх покинути рідну домівку. Зараз
вони розміщені, разом з іншими українськими біженцями,  в Дебелому ртічі.

 «Тут, у Копері, ви, словенці, теж живете поруч з італійцями, розмовляєте обома мовами, так само
ми користувалися українською та російською. Так само, як ви, мабуть, не можете собі уявити, як на вас напали сусіди, ми нічого такого не очікували», – продовжує вона.

Батьківщину Шведова покинула з батьками та двома дітьми – молодшому на той момент ледве виповнився 
п’ять місяців. Через півтора року до них приєднався її чоловік.

В Україні, втім, досі залишається її брат. На війні вона втратила двоюрідного брата та багатьох друзів, дехто з них також став інвалідом.

«Важко, коли ти дивишся, що відбувається вдома, і щоранку молишся, щоб прийшов 
день, коли все це закінчиться. З іншого боку, нам також потрібно думати про нове життя. Якщо не з іншої причини, то заради дітей, які мають право на своє дитинство», — розмірковує Олександра.

Багато українських жінок сьогодні живуть за кордоном, де самі піклуються  як про своїх дітей, так і про своїх
чоловіків на фронті. Але є також багато жінок-військових, лікарів, медсестер та інших жінок, які вирішили залишитися в Україні та воювати проти російського агресора.

«Я вдячна Словенії за те, що вона нас так тепло прийняла. У жіночий день я хочу подякувати
всім вчителям, вихователям, волонтерам та іншим жінкам, які нам допомагали у найважчі моменти», – наголошує Олександра. 

Їй добре в нашій країні, вона прагне покращити свою словенську, щоб було легше знайти роботу. Вона хоче підтвердити свою ступінь магістра з біохімії та працювати у цій галузі.

«Я сприймаю Жіночий день як свято можливостей, коли  жінки можуть бути вільними. Ми незалежні в усіх відношеннях і самі вирішуємо свою долю», — каже Олександра.

«Якби Росію очолювала жінка здорового глузду, цієї війни, напевно, не було б. І якби Україна зараз мала жінку-президентку то також мала б протистояти нападникам», – додає вона.